публікації

 

Тетяна ТОЦЬКА, завідувач дошкільного навчального закладу «Ялинка» імені В. О. Сухомлинського, м. Бровари, Київська обл.

«Батьки не чують…», «Нині батьки не такі…» — такі репліки часто злітають з вуст педагогів під час розмови про те, як батьки виховують дітей. А ми, педагоги, зробили все, щоб наші слова стали для батьків поштовхом до дії? Щоб зачепили вони їхні душі? Щоб допомогли побачити помилки у вихованні, виправити їх чи запобігти? Упіймати блакитного журавля, або Допомагаємо батькам виховувати дітей. Особистість виховується у тріаді — заклад освіти, сім’я, громадськість. Такої думки дотримувався В. О. Сухомлинський, ідеї якого традиційно застосовуємо в роботі з батьками вихованців. Щоб поглибити педагогічні знання батьків, допомогти їм упоратися з проблемами виховання, доносимо до них ідеї В. О. Сухомлинського через його оповідання і казки під час:

• загальних і групових зборів;

• консультацій;

• свят;

• розваг.

Найефективнішим у роботі з батьками є індивідуальне спілкування. Ми доносимо до них не лише певну інформацію, а й бачимо їхні обличчя, міміку та розуміємо їхню налаштованість на сприйняття інформації, відвертість тощо.

Після кожного проведеного заходу аналізуємо з батьками результати роботи, виокремлюємо проблемні питання та плануємо наступні зустрічі.

Алгоритм роботи з батьками

Часто батьки не помічають своїх помилок у вихованні дітей. Тому лише завдяки спільному аналізуванню певних ситуацій, виокремленню проблемних питань і знаходженню правильних рішень можна позитивно впливати на батьків. Для цього ми дібрали твори В. О. Сухомлинського (див. Додатки 1, 2), проаналізували, зробили висновки та згрупували їх за проблемними питаннями родинного виховання.

Роботу з батьками проводимо за таким планом:

1. Визначаємо проблемне питання.

2. Добираємо твір В. О. Сухомлинського.

3. Повідомляємо батьків про час і місце зустрічі.

4. Читаємо твір або пропонуємо комусь із батьків прочитати вголос. Як варіант — кожен читає сам про себе.

5. Обговорюємо твір разом. Кожен розповідає про свої думки, емоції, про те, що хвилює. Як варіант — кожен письмово описує свої враження.

6. Робимо висновки. Записуємо їх. Аналізуємо.

7. Плануємо заходи, які батьки можуть провести з дітьми.

8. Плануємо заходи, які педагоги можуть провести з дітьми.

9. Проводимо за потреби анкетування батьків тощо.

10. Призначаємо час і місце зустрічі з батьками. Обговорюємо результати проведеної роботи. Читаємо знову твір В. О. Сухомлинського та висловлюємо свої думки.

Проблемні питання

Ми виокремили проблемні питання, які негативно можуть впливати на виховання дітей у сім’ї. Найпоширішеніші серед них — брак спілкування, сварки в родині в присутності дітей. Впливає на виховання дітей і виховання у неповній сім’ї, а ще — надмірна опіка тощо.

Брак спілкування

Батьки нині мало спілкуються з дітьми в силу своєї зайнятості, тому дітям доводиться самим себе розважати. Іноді батьки перекладають виконання своїх обов’язків на няню, яка доглядає за дітьми. Від цього діти страждають, сумують, погіршується їх емоційно-психологічний стан. І коли є можливість поспілкуватися з батьками — радості дітей немає меж.

Для прикладу радимо батькам прочитати оповідання В. Сухомлинського «Ой, як же я берегтиму тебе».

Сварки в родині в присутності дітей

В. Сухомлинський був переконаний, що спотворена душа дитини — це наслідок неправильного сімейного виховання, адже батьки виховують дітей передусім красою своїх взаємин. Пропонуємо батькам послухати оповідання «Блакитні журавлі». У ньому йдеться про сварки між батьками в родині.

Блакитні журавлі

Зоя вийшла сьогодні з дому радісна, весела. Вчора увечері тато й мама довго сиділи біля її ліжка, розповідали казки. А коли їй захотілося спати, — поцілували й сказали:

— Хай присниться тобі ясне сонечко.

Зої й снилося ясне сонечко.

А її однокласник Дмитрик прийшов із дому смутний і задумливий. Учора ввечері тато й мама сварилися. Мама плакала. Дмитрикові довго не спалося. Коли він заснув, побачив уві сні заплакані матусині очі.

Йдуть до школи Зоя і Дмитрик. Зоя щось весело щебече, а Дмитрик ніяк не второпає, про що вона розповідає.

Аж тут Зоя гукає:

— Дивись, журавлі! Весна наступає. Які ж вони гарні — блакитні журавлі! Бачиш, Дмитрику? Блакитні.

— Не блакитні, а сірі... — тихо каже Дмитрик.

— Та ні, блакитні! — захоплено повторює Зоя.

Ось уже й школа. Зоя хвалиться учителеві:

— Коли ми йшли до школи, у небі летів ключ блакитних журавлів. А Дмитрик каже, що вони сірі. 

Хіба журавлі сірі? Я ж бачила сама: блакитні.

Учителька уважно подивилася на Дмитрика.

— Для тебе, Зою, блакитні, а для Дмитрика — сірі… та не впадай у відчай, Дмитрику. Летітимуть і твої блакитні журавлі.

Так відповіла вчителька, яка добре знала ситуацію в родинах і зрозуміла стан дітей. І педагоги так само мають добре знати родини дітей, які відвідують заклад.

Байдужість у сім’ї

Інколи в родині, серед близьких чи знайомих є байдужі люди, які до всього, що відбувається довкола, ставляться відчужено. Таким людям нічого не хочеться змінювати довкола себе. Їх все влаштовує. В нашому житті нам часто зустрічаються такі люди — вони байдужі до людського горя, до радості, до будь-яких проблем у сім’ї, світі. Вони живуть з думкою:«Не чіпайте мене і я вас чіпати не буду сто років». Саме про таких людей йдеться в оповіданні «Байдужий пеньок».

Байдужий пеньок

Стоїть у лісі старий-престарий Пеньок. Мохом обріс, гріється на сонечку. Поселився під Пеньком Їжак. Клопочеться собі в нірці, а Пеньок мружиться, крекче, гріється на сонечку.

— Будемо з тобою дружно жити, добре? — питає раз його Їжак.

— Добре, — відповідає байдужно Пеньок. Він замружив очі, позіхнув і гріється собі на сонечку.

По другий бік під Пеньком поселилася Гадюка.

— Будемо з тобою дружно жити, добре? — питає раз вона.

— Добре, — відповідає байдужо Пеньок. Він замружив очі, позіхнув і гріється на сонечку.

Та ось якось Їжак побачив, що поруч із ним живе Гадюка. Напав на неї і в кривавій сутичці переміг. Виповз, ліг на Пеньок. Відпочиває.

— Що це у вас там за шум був? — питає Пеньок.

— Це я Гадюку вбив, — відповідає Їжак.

— Добре, — каже байдужно Пеньок. Він замружив очі, позіхнув і гріється собі на сонечку.

Пропонуємо батькам прочитати цей твір дітям удома. Батьки мають зробити висновок, що потрібно навчати дітей відгукуватися на біль і радість членів сім’ї, звертати увагу дітей на проблеми сім’ї, біди і радість, на те, що потрібно допомагати людям похилого віку. Дітей слід вчити не бути байдужими.

Пропонуємо розглянути дві ілюстрації до оповідань В. О. Сухомлинського. Подивитися на картину самотнього дідуся, на вираз його обличчя. Ми можемо по ньому прочитати все, що говорилося в оповіданні про старого пня.

Виховання у неповній сім’ї

В. Сухомлинський у статті «Мікроклімат вашого дому» описав такий випадок з його учнем Миколкою: «Ніколи не забуду тяжкої долі Миколи П. Як тільки почую слова: дитяче горе, так і ввижається він мені. З болем і благанням в очах прийшов він до тата, що залишив сім’ю, та й питає: «Тату, коли ти прийдеш до мене? Я так хочу, щоб ти прийшов…». Те, що сталося в сім’ї Миколи П., — не виняток.І нині заклади освіти відвідують діти з неповних сімей. Буває й так, що дитяча віра в добро не руйнується як у Миколки П., але дитина стає неслухняною, до неї, як скаржаться часто рідні, не доходить добре слово. Пропонуємо батькам поглянути на самих себе, власну поведінку. У неповній сім’ї виховання ускладнюється через слабкість педагогічної позиції батьків. Таку думку обстоює і В. Сухомлинський у творі «Мрія про татуся». Автор зазначає, що дуже важко педагогу у вихованні дітей із неповної сім’ї. Слід бути не просто педагогом, а «лікарем душі», рятівником. Кожна дитина мріє про те, щоб в сім’ї був сильний, мудрий, люблячий тато, яким можна пишатись і брати з нього приклад.Непорозуміння між батьками і дітьми

Дитина починає пізнавати світ із матері і батька. З того, як примовляє мати до дитини, як ставиться батько до матері, й складаються найперші уявлення та поняття про добро і зло. Немає нічого небезпечнішого для сім’ї, для закладу освіти, ніж дитина — стражденна, нещасна — на руїнах своєї віри.

Негативно позначаються на вихованні дітей і погані житлові та матеріальні умови. Це розкрито в оповіданні В. Сухомлинського «Нові штани».Провідну роль у сімейному вихованні відіграє мати. Саме вона найсильніше впливає на дітей, особливо в сфері духовно-морального виховання.Пропонуємо батькам прочитати оповідання «Найласкавіші руки». Діти, які виростають без материнського тепла і ласки — похмурі, замкнені, злостиві, вперті.

Не меншим є й вплив батька, особливо, коли йдеться про виховання хлопчиків у творах «Чого заплакав Мишко», «Наш тато одужав».

Проте виконати свої виховні функції батько і мати можуть лише за умови, якщо вони є справжнім авторитетом для дітей. За В. О. Сухомлинським, «Могутня сила виховання покладена в тому, що діти вчаться дивитися на світ очима батьків, вчаться у батька поважати матір, бабусю, жінку, людину». Пропонуємо батькам послухати оповідання «Лист до батька» про гарні родинні стосунки.

Лист до батька

У Зіни занедужав батько. Його поклали в лікарню. Засумувала дівчинка. Був лютий січневий мороз. Мама зібралася до батька в лікарню. І Зіні хочеться до тата, але мама не пускає: мороз великий.

— Ось листа напиши, — каже мама, — я передам.

А Зіна не вміє писати. Але малювати вміє і вона намалювала татові листа. Намалювала себе в ліжечку із широко відкритими очима. Це означало: «Тату, я й уночі не сплю, все думаю про тебе». Потім намалювала себе із татком у лісі. Навколо — дерева, а вони з татком збирають квіти. Це означало: «Тату, швидше приїжджай, знову підемо з тобою в ліс, будемо квіти збирати».

Потім захотілося їй написати: «Тату, я дуже-дуже люблю тебе». Думала довго Зіна, як це намалювати. І намалювала сонце.

Цей твір можна зачитати не лише батькам на зборах, а й використати на заняттях з розвитку мовлення. Дати дітям завдання намалювати листа другу і розповісти, про що написано.

Неповага до літніх людей

Сімейне виховання повноцінне лише за умови розумного поєднання виховного впливу першовихователів — батьків і багатих на життєвий досвід помічників і порадників — дідусів і бабусь.

Важко переоцінити роль дідусів і бабусь у сімейному вихованні. Однак це не означає, що батьки повинні перекладати на них свої батьківські обов’язки.

Саме дідусі й бабусі допомагають розв’язати й таку моральну проблему, як виховання у дітей чуйного, уважного ставлення до людей похилого віку. Людяність можна виховати лише на прикладі батьків. Якщо діти бачать зневажливе ставлення батьків до дідуся чи бабусі, то годі сподіватися від них іншої поведінки в майбутньому. Головним моральним багатством родини В. Сухомлинський вважав взаємини турботливості і поваги в сім’ї. Видатний педагог пропонував своїм вихованцям посадити Яблуню Матері, Сад Дідуся і Бабусі або ж яблуню для самотньої людини. У такій спільній праці втілюватиметься повага до старших поколінь, шанобливе ставлення до свого родоводу. Педагог говорив: «Люди з кам’яним серцем частіше виростають в таких сім’ях, де батьки віддають дітям усе й не вимагають нічого». Тому звертаємо увагу батьків на те, що потрібно виховувати у дітей турботу і повагу до старшого покоління — бабусь і дідусів. Тоді вони не відчуватимуть себе самотніми.

Ознайомлюємо батьків із такими творами педагога, як «Комірчина для дідуся», «Святковий обід», «Хай я буду ваша бабуся» та з казкою-анімацією «Старий пень».

Старий пень

Росло в лісі велике гіллясте дерево. Весною воно вкривалось зеленим листом, білими квітками. Прилітали до квіток бджоли і джмелі. Поселилися на дереві співучі пташки. Щовесни повертались вони з теплого краю, знаходили своє дерево і весело щебетали: «Доброї весни, рідне дерево, ось ми і прилетіли до тебе». Радісно жилось дереву, бо багато друзів було у нього.

Минули роки. Постаріло дерево, засохло. Прийшли до лісу люди, спиляли його і кудись повезли. Залишився тільки пень. Від суму й самотності покрився він сірим пилом. Боляче було йому, коли згадував, як злітались до нього бджоли, як співали пташки. Прилетіли якось пташки, покружляли, защебетали тривожно й полетіли. Пень заплакав з туги. Так захотілось йому чиєїсь прихильності, дружби.

Настала осінь. Якось прибіг до пенька їжак. Вирив ямку та й носить сухі листочки, жмутки моху, стеле зимову постіль. Зрадів старий пень. І їжак з пеньком став ласкавий.

Подружились вони, розповіли одне одному про своє життя. Аж помолодів пень. Зацвів зеленим мохом. Бо є тепер у нього вірний друг.Обговорюємо казку з батьками. У ній йдеться про тугу, самотність старого пня, який згадував свої молоді роки, коли у нього було багато друзів: і бджоли, і джмелі, і птахи. А коли зрубали дерево — залишився тільки пень. Від суму і самотності покрився він пилом, боляче йому було згадувати молоді роки. Пень аж заплакав від туги. Так хотілося йому чиєїсь прихильності або дружби.

Образ самотнього пня ми переносимо на людей. Можна навести багато прикладів із життя, коли на старості люди стають непотрібними своїм близьким.

Надмірна батьківська любов

В. Сухомлинський називав альфою і омегою «таке вічне питання» сімейного виховання, як поєднання вимогливості і доброти, суворості і ласки, слухняності і свободи у вихованні дітей. У чому ж мудрість батьківської любові? На думку В. О. Сухомлинського, вона виявляється у:

• вмілому розкритті перед дітьми справжніх джерел радощів життя;

• переконливості у тому, що мати і батько існують для того, щоб приносити дитині радість.

Пропонуємо батькам переглянути кадри кінохроніки з В. О. Сухомлинським, де він говорить про батьківську любов до дітей.

«Дехто думає, що любити дітей — це найлегша і найпростіша справа. Бути доброзичливим і бути рідним своїй дитині, бажати їй добра, бути добрим — це вже і є любов.

Насправді — це не так. Любити дітей — це дуже тонка і мудра річ. Я б сказав, що любити дітей — це найтонше, найскладніше людське вміння. Оволодівати цим вмінням, треба вчитися цьому вмінню. Багаторічний досвід переконав мене, що справжня любов поєднує в собі відповідальність і бажання добра. Якщо є відповідальність за того, хто прийшов до тебе з своїми радощами, своїм горем, то є і вимогливість. Справжня вимогливість, строга вимогливість, я б сказав, — це дитя любові і відповідальності»

Педагог застерігав, що неправильне ставлення батьків до дитини може призвести в майбутньому до спотворення людської особистості. Він виявив найтиповіші види безглуздої батьківської любові:

• любов замилування;

• деспотична любов;

• любов відкупу.

У першому випадку батьки живуть тільки заради своїх дітей, дозволяють їм усе, задовольняють усі їхні бажання. Такі тепличні умови, зауважував В. Сухомлинський, розбещують душу дитини, і вона виростає безвідповідальною, примхливою.

Пропонуємо батькам прочитати оповідання педагога «Зелене та рум’яне яблучка», «Любий синок», 

«Заплющені очі». В цих оповіданнях йдеться про любов замилування. Мати і батько радіють кожному крокові дитини, не замислюючись над тим, який це крок, до чого він може призвести. Як наслідок — дитина перетворюється на маленького тирана. 

Дитина, яка виховується у дусі замилування, не знає, що в людському співжитті є поняття «можна, не можна, треба», їй здається, що все можна. Особливо калічиться дитяча думка тоді, коли замилування спеціально організовують дорослі, коли дитину перетворюють в іграшку.

А яка ж тоді любов відкупу? Є батьки, щиро переконані в тому, що забезпечуючи всі матеріальні потреби дітей, вони виконують свій батьківський обов’язок. Матеріальними витратами, вважають такі батьки, можна виміряти батьківську любов, у найгіршому разі — відкупитися (морально-емоційна товстошкірість присутня батькам чоловікам).

Там, де немає мудрості батьківського виховання, любов матері і батька нівечить дітей. Потрібна міра любові, вимогливості, міра бажань, міра в усьому.

Отже, у педагогічній системі В. Сухомлинського утвердилася система родинно-шкільного виховання, за якою сім’я повинна закласти фундамент вихованості дитини і стати активним помічником педагогів .